1 Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

2 Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

3 Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

5 Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

6 що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

7 хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

8 Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

9 Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

11 Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

12 Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

13 А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

14 якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

15 Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

16 А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

17 поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

18 І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

20 Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

21 поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

22 до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...