1 І заговорив нааматянин Цофар та й сказав:

2 Чи має зостатись без відповіді безліч слів? І хіба язиката людина невинною буде?

3 Чи мужі замовчать твої теревені, й не буде кому засоромити тебе?

4 Ось говориш ти: Чисте моє міркування, і я чистий в очах Твоїх, Боже!

5 О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до тебе,

6 і представив тобі таємниці премудрости, бо вони як ті чуда роздумування! І знай, вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!

7 Чи ти Божу глибінь дослідиш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогутнього?

8 Вона вища від неба, що зможеш зробити? І глибша вона за шеол, як пізнаєш її?

9 Її міра довша за землю, і ширша за море вона!

10 Якщо Він перейде й замкне щось, і згромадить, то хто заборонить Йому?

11 Бо Він знає нікчемності людські та бачить насилля, і Він не догляне?

12 Тож людина порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля!

13 Якщо ти зміцниш своє серце, і свої руки до Нього простягнеш,

14 якщо є беззаконня в руці твоїй, то прожени ти його, і кривда в наметах твоїх нехай не пробуває,

15 тож тоді ти підіймеш обличчя невинне своє, і будеш міцний, і не будеш боятись!

16 Бо забудеш страждання, про них будеш згадувати, як про воду, яка пропливла...

17 Від півдня повстане життя, а темрява буде, як ранок.

18 І будеш ти певний, бо маєш надію, і викопаєш собі яму та й будеш безпечно лежати,

19 і будеш лежати, й ніхто не сполошить, і багато-хто будуть підлещуватися до обличчя твого...

20 А очі безбожних минуться, і згине притулок у них, а їхня надія то стогін душі!