1 А Йов відповів та й сказав:

2 Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!

3 Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?

4 І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,

5 устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!

6 Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?

7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,

8 і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!

9 Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене...

10 Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:

11 Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене...

12 Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

13 Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю...

14 Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач...

15 Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову...

16 Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,

17 хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!

18 Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,

19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...

20 Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,

21 і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,

22 бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...