1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

2 І Йов заговорив та й сказав:

3 Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

4 Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

6 Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

7 Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

9 Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

10 бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

15 або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

16 Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

21 що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

22 тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

23 мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

24 Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

25 бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

26 Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...